Фонетика і правопис

И

• після д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р перед приголосними окрім й (чипси, тираж, система)
• у географічних назвах:
  • із закінченням на -ида, -ика (Мексика, Антарктида)
  • після ж, ч, ш, щ, ц (Чикаго, Алжир)
    
  • зі сполученням ри перед приголосною (Мадрид, але Австрія)
  • у деяких назвах після д, т (Ватикан, Братислава)

І

• на початку слова (індустрія, тріумф, Індія)
• у кінці невідмінюваних слів (поні, колібрі)
• перед голосними є та й (аудієнція, архаїчний)
• після б, п, в, ф, м, г, к, х, л, н в основах (білет, графік)
• у власних назвах після приголосних, крім шиплячих (Дідро, Грімм)

Ї – після голосних (наївний, прозаїк)

J відповідно до вимови j:

• у словах французького походження передається через ж (журі (jury), Жанна (Jeanne))
• у словах англійського походження — через дж (джаз (jazz), Джерсі (Jersey))
• у словах іспанського походження — через х (хунта (junta), Бадахос (Badajoz))
• скасовані написання йя, йє – (Хаям –Хайям, фоє – фойє)

L передається твердим або м’яким л:

• л твердим (л, ла, ло, лу) у словах (аероплан, Лондон, футбол)
• л м’яким (ль, ля, льо, лю) у словах (гільза, ляпіс, Лютер)
• сполучення le (англ.) передається через ле (желе, Палермо)
• після л в іншомовних словах пишеться завжди е, а не є: (лекція, легенда, пленум)

G, H (англ.):

• звичайно передаються літерою г (графік, гандбол, Греція)
• в окремих словах англійського походження h передається літерою х (хокей, хол, Хемінгуей)

Ґ – (Геґель, Ґуллівер, Ґете)

Тh, F, Ph (англ.):

• у словах грецького походження Тh – т (катедра, театр)

• F і Ph передаються літерою ф (форма, фізика, Флоренція)

• після апострофа ь, й, е, і пишеться є, а не е: (кур’єр, портьєра, реєстрація)

• після м’яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н перед я, ю, є, ї, йо пишеться ь: (мільйон, досьє, кольє, трельяж)

[Je], [ji], [ju], [ja] (англ.) передаємо буквами є, ї,ю, я (без й) – (рояль, феєрверк)

AU (англ.) передається як ав – (авдиторія, фавна), якщо передача звуків існує давно (аврора, автомобіль)

Подвоєння:

• у загальних словах приголосні не подвоюються: (маса, каса, колектив, група, метал)
• але в деяких зберігається: (манна, ванна, брутто, нетто, тонна)
• із префіксами: ап-, ім-, ір-, контр-, сюр-, якщо префікс закінчується, а корінь починається однаковим звуком: (імміграція, ірраціональний, сюрреалізм)
• у власних іншомовних іменах і назвах: (Шиллер, Диккенс, Руссо, Голландія, Марокко)
• у похідних від них: (марокканець, голландський)

Зміни в правописі

• назви сайтів та інтернет-сервісів – українською (ґуґл, Вікіпедія)
• іншомовні компоненти, приєднані до іменника – разом (вебсайт, ексчемпіонка)
• іншомовні компоненти приєднані до власного імені – дефіс (пан-Європа)
• складні іменники без сполучного звука або абревіатури та іменника – дефіс (ДНК-аналіз, бізнес-план)

Власне українськими є слова, що виникли на украïнському ґрунті. Їх немає в інших мовах, як-от: мрія, лiтак, освіта, паляниця, кремезний, розкішний, чарівний.

Ознаки власне українських слів:

• буквосполуки -ере-, -еле-, -оро-, -оло-: зелений берег, золота корона
• чергування голосних або приголосних: шість – шести – шостий
• суфікси з позитивним або негативним забарвленням: малесенький, величезний
• літера ї: Україна, їздити
• літера ґ: ґудзик, ґанок, ґава

Приголосні поділяють на сонорні й шумні. У сонорних приголосних голос (тон) переважає над шумом. Для того, щоби запам’ятати всі сонорні звуки, можна просто вивчити речення: «Ми винили рій». У цьому реченні зібрані всі сонорні звуки: в, м, н, н’, л, л’, р, р’, й.

У шумних приголосних шум переважає над голосом або наявний лише шум. Шумні приголосні у свою чергу поділяються на дзвінкі та глухі.

У дзвінких шум переважає над голосом. Для вивчення дзвінких також можна скористатися допоміжним реченням: «Буде гоже Ґедзю в джаз». У цьому реченні перелічені всі дзвінкі приголосні: б, д, д’, г, з, з’, ж, ґ, дж, дз, дз’.

Глухі приголосні творяться тільки шумом. «Феся хоче цю пташку. Усе це кафе «Птах і чаша»» – ще одне речення, за допомогою якого можна запам’ятати глухі приголосні к, п, с, с’, т, т’, ф, х, ш, ц, ц’, ч.

Тверді та м’які приголосні – це різні звуки, для позначення яких на письмі використовують ті самі літери: [лин] лин – [л’ін’] лінь.

Напівпом’якшені звуки – це відтінки твердих звуків: [в’інок] вінок – [виниекнути] виникнути.

В українській мові є такі м’які приголосні: [д’], [т’], [з’], [с’], [ц’], [л’], [н’], [дз’], [р’]. Запам’ятати ці приголосні можна, вивчивши таку фразу: «Де ти з’їси ці лини, Адзур».

Звук [й] завжди м’який.

Таким чином, в українській мові 10 м’яких і 22 тверді приголосні. Усі м’які, крім [й], мають парний твердий приголосний.

Кінцеві дзвінкі приголосні у префіксах перед глухими, особливо при швидкій вимові, можуть оглушуватися. На письмі, проте, ці зміни не завжди позначаються.

• У кінці префіксів роз-, без- завжди пишеться буква з: розписка, розсада, розжарити, розчистити, безхмарний.

• У кінці префіксів від-, од-, над-, під- завжди пишеться буква д: відпустити, одкинути, надколоти, підпис.

• Перед більшістю приголосних, незалежно від вимови, пишемо префікс з-: [жжати] зжати, [ссунути] зсунути, [жчистити] зчистити, [жшити] зшити. Перед к, ф, п, т, х (кафе “Птах”) префікс з- змінюється на с-: скинути, сформувати, спідлоба, стерти, схил.

При словозміні іменників:

• при відмінюванні іменників (нога – нозі – ніжка, рука – руці – ручка)
  
• у Д. в. іменників жін. р. (круг – крузі, дочка – дочці)
• у Кл. в. іменників чол. р. (друг – друже, чоловік – чоловіче)
• у М. в. усіх трьох родів (берег – на березі, рік – у році)
• жін. р. за допомогою суфіксів -к(а), -ечк(а), -еньк(а) (рука – ручка, книга – книжка)
• чол. р. і сер. р. за допомогою суфіксів -ок-, -ечок-, -ечк(о) (сонце – сонечко, плуг – плужок)

При творенні прикметників:

• за допомогою суфіксів -цьк(ий), -зьк(ий) (козак – козацький, Волга – волзький)
• у відносних прикметниках із суфіксами -оч-, -н(ий) (книга – книжний, жінка – жіночий)
• у вищого ступеня порівняння за допомогою суфікса -ч- (важкий – важчий, вузький – вужчий)
• г, з, ж кінця основи замінюються на -жч- (дорогий – дорожчий)
• кінцеві приголосні к, ц перед суфіксом -н- змінюються на -чн- (серце – сердечний, яйце – яєчний)
• г, к, х → на ж, ч, ш у присвійних прикметниках перед суфіксом -ин- (Ольга – Ольжин; Наталка – Наталчин)

Виняток становлять:

(Мірошник (мірка), рушниця (рука), торішній (торік), соняшник (сонце), рушник, сердешний, вчорашній).

При словозміні дієслів:

• у дієсловах І дієвідміни в усіх особах (казати — кажеш, берегти — бережуть)
• у дієсловах I дієвідміни в першій ос. одн. (пекти́ – печу́, в’яза́ти — в’яжу́)
• у дієслові бі́гти й похідних II дієвідміни, г → ж у всіх формах теп. ч. (або майб. ч., док. в.): (бі́гти – біжу́, біжи́ш)

У дієсловах II дієвідміни:

• чергування відбувається тільки в 1-й ос. одн. (їздити – їжджу, ходити – ходжу)
• у І ос. одн. дієслів теп. й майб. ч. док. в. та в пасивних дієприкметниках перед суфіксом -ен- (покосити – покошу, покошений, їздити – їжджений, носити – ношений)
• ст зі щ у формі І ос. одн. теп. й майб. часу док. в. та в пасивних дієприкметниках перед суфіксом -ен- (запустити — запущу, запущений; мостити — мощу, мощений)

Групи приголосних стн і стл спрощуються на сн і сл у вимові й на письмі: перстень – персня, честь – чесний, пристрасть – пристрасний, область – обласний, щастя – щасливий, користь – безкорисливий.

Групи приголосних скн, зкн і шчк спрощуються на сн, зн і шк у вимові й на письмі: тиск – тиснути, блиск – блиснути, брязк – брязнути, горщок – горшка, дощок – дошка.

У вимові й на письмі відбувається спрощення в таких словах:

а) тижня, тижневий – від тиждень

б) проїзний, виїзний, під’їзний, наїзник і под.– із коренем -їзд

в) серце – при формі сердець

г) ченця – родовий відмінок від чернець

ґ) скатерка – від скатертина

Лише у вимові відбувається спрощення:

а) у групах приголосних стц, стч: невістка – невістці [нев’ісˊцˊі], невістчин [нев’ішчин], хустка – у хустці [хусˊцˊі]

б) у групах приголосних стськ, нтськ, нтств: турист – туристський [турисˊкий], студент – студентський [студенˊсˊкий], студентство [студенство], агент – агентство [агенство]

Ь пишеться:

• після м’яких д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу (заносьте, тінь, радість)
• після зубних приголосних у середині складу перед о (сьомий, льодяний)
• у словах на -зький, -ський, -цький; -зькість, -ськість, -цькість; -зько, -сько, -цько; -зькому, -ському, -цькому; -зьки, -ськи, -цьки (слизько, хвацько, хлопчисько) Виняток (дерзкий, ковзкий, баский, боязкий, в’язкий, плаский (плоский), порский, різкий) та похідні.
• після м’якого л перед наступним приголосним (крильце, вітальня)
• у суфіксах -еньк-, -оньк-; -еньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк- (тонюсінька, голубонька, квітонька)
• у Р. в. множ. іменників жін. р. і сер. р. на -нн(я), -ц(е) (вітання – вітань, серце – сердець)
• у дієслівних формах дійсного та наказового способу (скинь, просіть)
• у дієсловах перед суфіксом -ся (-сь) (сядь – всядься, стань – станься)
• в іншомовних словах після м’яких д, т, з, с, л, н перед йо, я, ю, є, ї (Ньютон, рельєф)

Ь зберігається:

• при утворенні присвійних прикметників (ненька – неньчин, Танька – Таньчин)
• при відмінюванні (вишенька – вишеньці, ненька – неньці)

Ь не пишеться:

• після букв б, п, в, м, ф, р, ж, ч, ш, щ (повір, кров, гіркий, зір) Виняток (Горький, трьох)
• перед постійно м’якими, пом’якшеними і шиплячими (велетенський, свято, сніг)
• між подвоєними та подовженими приголосними (зілля, волосся, заміжжя)
• у складних числівниках у кінці першої частини (дев’ятсот, шістсот)
• після л у групах -лц-, -лч-, коли вони походять із -лк- (Наталка – Наталці, Наталчин, рибалка – рибалці, рибалчин)
• в українських іменах (іншомовного пох.) ь перед я не пишемо (Касян, Наталя, Тетяна, Уляна)
• ь ніколи не розриває сполучення нч, нц, нж, нш, нщ (пончик, сонце, менший, Уманщина, інженер)

Апостроф ставиться:

• після б, п, в, м, ф перед я, ю, є, ї:
  • на початку кореня (п’ять, м’який)
  • якщо приголосний, що стоїть перед губним, належить до префікса (вп’ятьох, підв’язати, зв’язок)
  • після голосного або р (риб’ячий, черв’як, солов’ї)
• після р, що позначає твердий звук, перед я, ю, є, ї (сузір’я, бур’ян, матір’ю)
• після префіксів від-, під-, над; перед-, роз-, без-, з-, в-, об-, між-, перед я, ю, є, ї (між’ярусний, роз’єднати)
• після першої частини складних слів на приголосний, перед я, ю, є, ї (дит’ясла, Мін’юст, панʼєвропейський)
• після к в імені Лук’ян і похідних від нього словах (Лук’янівка, Лук’яненко)

Апостроф НЕ ставиться:

• після б, п, в, м, ф, якщо перед ними стоїть інша, крім р, літера (тьмяний, морквяний, медвяний, але: торфʼяний, червʼяк, вербʼя)
• після літери р, що разом із я, ю, є позначає м’який звук [pˊ] (буря, гарячий, буряк, зоря)

Апостроф у прізвищах і географічних назвах ставиться:

• після б, п, в, м, ф, ґ, к, х і р, перед я, ю, є, ї (Григорʼєв, Захарʼїн, Юрʼєв)
• частка Д та ірландська частка О з власними іменами (ОʼГенрі, ОʼКоннейль, ДʼАртаньян)

Апостроф у прізвищах і географічних назвах НЕ ставиться:

• перед йо (Соловйов, Воробйов, Муравйово)
• коли я, ю означають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у (Рюмін, Бядуля, Крюково)

М’ЯКИЙ ЗНАК:

1. пишеться після приголосних Д, Т, З, С, Л, Н:

• перед Я, Ю, Є, ЙО, Й: ательє, мільярд, бульйон, каньйон, Ньютон, Мольєр

• відповідно до вимови після Л: альбатрос, мультфільм, магістраль

АЛЕ!: бал, метал

2. не пишеться перед Я, Ю, коли вони позначають сполучення пом’якшеного приголосного з А, У: ілюзія, нюанс, люкс; Цюрих, Дюма, Золя

3. у кінці слова після Ц, у тому числі в кінці особових назв німецького походження: шприц, палац, плац, Суец

АЛЕ!: австралієць, мешканець, німець

АПОСТРОФ:

1. пишеться перед Я, Ю, Є, Ї:

• після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р: інтер’єр, прем’єра, п’єдестал, інтерв’ю, кар’єра, торф’яний, Монтеск’є, Г’юстон

• після кінцевого приголосного префікса: ад’ютант, ін’єкція, кон’юнктура, об’єкт

2. не пишеться:

• перед ЙО: курйоз, серйозний

• коли Я, Ю позначають пом’якшення попереднього приголосного перед А, У: бюджет, бюро, рюкзак, манікюр, пюре, Мюнхен

Ь пишеться:

• після м’яких д, т, з, с, л, н перед ї, йо, а також перед я, ю, є, які читаються як [йа], [йу], [йе] (ательє, батальйон, мільярд, бутоньєрка, павільйон, сеньйор, але: курйоз, серйозний)
• на кінці складу (фільм, Дельфи, але: залп, катафалк і т. ін.)
• на кінці слова (Булонь, Рафаель, Базель, магістраль, але: метал, рулон, шприц та ін.)
• у деяких словах після л перед приголосними та в кінці низки слів за традицією або відповідно до вимови (Джоуль, Кольт, Нельсон)

Ь не пишемо:

• перед я, ю, коли вони позначають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у, якщо злита вимова (не чути [й]) (нюанс, Цюрих, ілюзія, мадяр)

Апостроф ставиться:

• перед я, ю, є ї, після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р (комп’ютер, інтерв’ю, кар’єра, Руж’є, Фур’є)
• кінцевого приголосного в префіксах (ад’ютант, ін’єкція, кон’юктивіт, суб’єкт, об’єкт)
• у прізвищах та географічних назвах пишемо після губних і р перед я, ю, є, ї (Григор’єв, В’южин, Амудар’я)

Апостроф НЕ ставиться:

• коли я, ю позначають пом’якшення попереднього приголосного перед а, у (бюджет, бюро, фюзеляж, кювет, рюкзак, Гюго)

Подовження приголосних звуків в українській мові виникло давно і зберігається у словах постійно. Подовженими бувають тільки м’які приголосні звуки. Подовження приголосних звуків – це подовжена, протяжніша вимова м’яких приголосних звуків. Подовжуються звуки [н], [л], [д], [дз], [з], [т], [ц], [с], [дж], [ж], [ч], [ш]. На письмі подовжені звуки записуються двома однаковими буквами: волосся, взуття, знання.

• Подовжуються м’які зубні та пом’якшені шиплячі приголосні, якщо вони стоять між двома голосними:

а) в іменниках середнього роду на -я: знаряддя, чуття, галуззя, колосся, знання, затишшя, обличчя, бездоріжжя

б) в іменниках жіночого роду ІІІ відміни орудного (“ким?”, “чим?”) відмінка однини перед кінцевим -ю: тінь— тінню, сіль — сіллю, мазь — маззю, мідь — міддю, ніч — ніччю, подорож — подорожжю, туш — тушшю

в) у словах Ілля, суддя, стаття, породілля, рілля, зрання, спросоння, навмання, попідтинню, попідвіконню

• У похідних словах подовження між двома голосними зберігається: життя — життєвий, життєвість, життєрадісний; суддя — суддівський, суддівство.

• Подовжується звук л в особових формах дієслова лити та похідних від нього дієсловах: ллю, виллєш, наллю, зілляти

-НН- пишемо:

• збіг двох -НН- на межі кореня і суфікса (осінній, ранній)
• у наголошених -енн(ий), -анн(ий), -янн(ий) (збільшена міра) (страше́нний, незліче́нний)
• у прикметниках-старослов’янізмах (окаянний, священний) Виняток(нездо́ланий, неска́заний)

-Н- пишемо:

• у відносних прикметниках після букв, що позначають приголосні звуки (ранішній, новітній)
• в інших прикметниках, утворених від іменників додаванням суфіксів -ен-, -ин-, -ан-, -ян-, -ін- (скляний, буквений)
• у суфіксах присвійних прикметників, утворених від іменнників, крім -Й- (мамин, Наталчин)
• у прикметниках, які не вказують на збільшену міру (клятвений, шалений)

-Н- пишеться завжди:

• прикметники з наголошеним суфіксом (печений, варений, завчений, бережений, товчений, точений, копчений);
• дієприкметники з наголосом на корені чи префіксі (печений,варений, завчений, бережений, товчений, точений, копчений).

Написання -нн- чи -н- зберігається в похідних іменниках та прислівниках (незрівнянно, бо незрівнянний, вихованість, виховано, бо вихований)

Приголосні НЕ подвоюються:

• у загальних назвах (шосе, колектив, сума)
• у загальних назвах — термінах, які утворені від власних назв (ват ~ пор. Ватт, гаус ~ пор. Гаусс)
• потрібно запам’ятати правопис таких слів, у яких -к- не подвоюється (Дікенс, Дікінсон, Джексон, Текерей, Бекі, Букінгем, Бісмарк, Брюкнер, Брокес, Ламарк, Стокгольм, Шерлок)
• в українізованих запозичених іменах (Кирило, Пилип, Інеса)

Приголосні подвоюються:

• у словах-винятках (аллах, алло, аннали, білль, бонна, брутто, булла, ванна, вілла, донна, дурра, мадонна, манна, мірра, мулла, мотто, нетто, панна, панно, пенні, тонна, гамма й каппа)
• у загальних назвах, якщо збіг однакових приголосних префікса й кореня (імміграція (ім + міграція), сюрреалізм (сюр + реалізм), але: анотація, конотація)
• у власних назвах та в похідних від них (Ніцца, Марокко, марокканець)
• у власних назвах за традицією подвоєння -кк- (Маккартні, Маккензі, Маккенна, Маккінлі, а також у загальних назвах, що утворені від власних назв такого типу: маккартизм)
• у деяких недавно запозичених іменах (Жанна, Маріанна, Геннадій, Сусанна, Ганна)

Подвоєння приголосних зберігається:

• у власних назвах (Білл, Боттічеллі, Бетті, Джонні, Мюллер)
• -кк- у власних назвах за традицією (Маккенна, Маккінлі, Маккартні, Маккензі)
• в географічних назвах і похідних від них (Голландія, голландський, Міссурі, міссурієць, Марокко, марокканець)
• в словах з церковної мови згідно з вимовою чужоземців (Едда, Аннам, Мекка) Винятки (Гавана, Касабланка, Вашингтон, Бразилія, Мадагаскар та інш.)

Подвоєння приголосних НЕ зберігається:

• де в оригіналі є сполучення -ck- на позначення звука -к- (Стокгольм, Шерлок, Бісмарк, Брюкнер, Дікенс, Дікінсон, Джексон, Брокес, Ламарк)

Е у префіксах:

• у префіксах без-, не-, перед-, пре-, серед- (бездумно, середньорічний, невірно)
• у префіксах пере- і пред- (передусім, представник)

Префікс ПРЕ-:

• в прикметниках (похідних прислівниках і деяких іменниках), якщо замінюється на “дуже” (прекрасно, премудрий)
• може виступати також на початку ряду іншомовних слів (префікс не виділяється) (президент, препарат, прем’єра, престиж)
• у запозичених зі старослов’янської мови (престол, преподобний, презирство)

И у префіксах:

• з и пишуться префікси ви-, при- та іншомовний анти- (вигук, привіт, антиматерія)
• у кількох словах вживається префікс межи- (межиріччя)

Префікс ПРИ-:

• в інших випадках (природа, прикраса, приклад)
• у дієсловах (наближення, приєднання, частковість чи результат дії) (прибудувати, присісти, приїхати)
• в іменниках та прикметниках, в наслідок поєднання (прикордонний, пригірок, приміський)
• у прикметниках (неповнота ознаки) (пристаркуватий)
• у похідних словах (прибуття, притулок, привабливо)

Е у суфіксах:

• суфікси -ець-, -ень- при відмінюванні -е- випадає (палець-пальця, хлопець-хлопця, але: красень-красеня)
• суфікси -ечк-, -еньк-, -есеньк- зменшено-пестливе значення, завжди -е- (річка-річечка, рідний-ріднесенький)
• суфікси -елезн(ий)-, -ер(о)-, -тель-, завжди -е- (довжелезний, вчитель, семеро)
• суфікси -ев(о)-, -єв(о)- в іменниках сер. р. (марево, зарево, сяєво)
• суфікси -ен-, -ен(я)-, -енн(я)-:
• -ен- у дієприкметниках (вражений, залишений)
• -ен(я) в іменниках сер. р. IV відміни (зайченя, цуценя, кошеня)
• -енн(я) в іменниках сер. р. від дієслів (попередження, оголошення)
• -ен- в іменниках (імена, племена)

И у суфіксах:

• суфікси -ик-, -иц(я), -ич-, -ищ(е), -иськ(о), завжди -и- (братик, кошик, ударниця)
• при утворенні нових слів -и- зберігається (ножиці -ножички, палиця-паличка, кошик-кошичок)
• суфікс -ин(а)- в іменниках ж. р. (довжина, чужина)
• суфікс -ин- в іменниках чол. р. (татарин, киянин)
• у множині -ин- випадає:(киянин-кияни, харків’янин-харків’яни)
• суфікс -ин- у присвійних прикметниках (невістка-невістчин, баба-бабин)
• суфікс -ив(о)- в імен. сер.р. (ознака матеріалу чи продукту праці) (печиво, мереживо, плетиво)

Звук і чергується з О та Е:

• у закритому складі, якщо о та е не випадають (перо-пір’я, село-сіл, школа-шкіл)
• у відкритому складі перед –ок, -ець (возик-візок, промені-промінець, дзвоник-дзвінок)
• перед подовженими приголосними (осені-осінню, солі-сіллю, ночі-ніччю)
• в коренях дієслів перед -а- або –ува- (летіти-літати, чекати-очікувати, стрелити-стріляти)
• звук і чергується з и у словах (діти (дитина), сідати (сидіти), звіситися (звисати) і зліпитися (липнути)).

Пишемо І:

• префікси від-, під-, завжди з буквою і: відчинити, підхопити
• префікс прі- завжди з буквою і: прізвище, прізвисько, прірва
• звук [і] в них з’явився на місці колишнього [о]: прірва – прорвати, відразу – одразу
• префікси з кінцевим приголосним перед двома або більше кореневими приголосними: зігріти, відімкнути

Пишемо И:

• префікси ви- завжди пишемо з и: вибір, визнати, вийти
• префікс при- вживаємо здебільшого в дієсловах, що означають наближення, приєднання, частковість дії, результат дії тощо: прикраса, приїхати, присісти

Пишемо І:

• у суфіксах -ість, -іть, -ів пишемо і, (і чергується з о, e): батьківський – батькова, легкість – легкості, царівна – царева
• у суфіксах -інь, -ій, -іш(ий), -ісіньк(ий), -юсіньк(ий): височінь, рушій, тихіший, новісінький
• суфікс -інн(я) пишеться в іменниках, утворених від дієслів: смажити – смажіння, сушити – сушіння, буркотіти – буркотіння
• збірна назва утворена від іменника на -інь, то пишемо -інн(я): камінь – каміння, корінь – коріння.

Пишемо И:

• у суфіксах -ик, -иц(я), -ич, -ищ(е), -иськ(о), а також -ив(о), -ин(а), -ин(я), -ин(ий), -ит(ий), -ист(ий) пишемо и, (нема чергування з о або e): ручище — ручищ, вершина — вершин, плечистий, зернистий
• суфікс -инн(я) вживається тільки в іменниках із збірним значенням: мак – маковиння, картопля – картоплиння

Пишемо І:

• на початку слів: інерція, інтеграція
• після букв б, п, в, ф, м, г, к, х, л, н: кіно, вітамін, бізнес, хірург
• у кінці невідмінюваних слів: таксі, пані, леді
• перед голосним та [й]: радіо, клієнт
• у власних назвах після букв на позначення приголосних, крім шиплячих: Дідро, Грімм
• у кінці слів перед я: теорія, алергія

Пишемо И:

• після д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р перед наступним приголосним: цирк, таксист, институт, коридор

Виняток:

• після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н пишеться відповідно до вимоги и: кипарис, імбир, миля, нирка
• у запозичених словах зі східних мов, переважно тюркських: калмик, кинджал, кисет, кишлак

у географічних назвах:

• які закінчуються на -иди, -ика: Атлантида, Мексика
• після ж, ч, ш, щ, ц: Алжир, Чилі, Вашингтон, Лейпциг
• зі сполученням -ри- перед приголосним: Рим, Британія, Крит, Мадрид, але Австрія
• у деяких назвах після д, т та в деяких випадках згідно з традиційною вимовою: Сирія, Сицилія, Ватикан
• в основах іншомовних власних особових назв після ч, ш, ж та цперед наступним приголосним (крім й) пишемо и: Чингізхан, Шиллер, Цицерон.

Пишемо О:

• пишеться (й вимовляється) о в словах: комірка, отаман, солдат, козак, крохмаль, кропива
• дієслова з о звичайно позначають тривалу, нерозчленовану дію або одноразову, закінчену: гонити, кроїти, скочити
• більшість дієслів має кореневий о, що не чергується з a: носити — виношувати, робити — зробити

Пишемо А:

• дієслова з а позначають повторювану, багаторазову дію: ганяти, краяти, скакати
• пишемо (й вимовляємо) а після г, к, х перед складом з а: гарячка, кажан, калач
• пишемо (й вимовляємо) а перед г у слові багато й похідних: багато, багач

• Звуки о та у вимовляються чітко, тільки перед складом з наголошеним у або і звук о наближається до у: зозуля, тобі, поріг
• сумнівний звук перевіряємо наголосом: розумний, бо розум, ходімо, бо ходить
• якщо написання о не можна перевірити наголосом, тоді для перевірки добираємо таку форму слова, щоб у наступному складі не було наголошеного у чи і: поріг, бо пороги; собі, бо собою, лопух, бо лопухи
• завжди в дієслівному суфіксі -увати і прикметниковому суфіксі -уват(ий) в ненаголошеній позиції пишемо у, під наголосом о: купувати, майструвати, сіруватий, білуватий, купований, змайстрований

Запам’ятати: яблуня, яблуко, парубок, будяк, мармур, ворушити, пурхати

Пишемо Е:

• після ж, ч, ш, ш, дж та й перед шиплячими та м’якими приголосними: ніженька, пшениця, стежечка, четверо, баєчка

Винятки: жерло, печера, червоний, черга, чекати, чепурний, черствий, щедрий, щепа

Пишемо О:

• після ж, ч, ш, ш, дж та й перед твердим приголосним: бджола, стежок, байок, чотири, вечором

Винятки: гайочок, свіжості, чорнило, чорниці (ягоди), чорніти

• в іменниках жіночого роду III відміни в суфіксі -ост-(і)/(и): меншості, пекучості, свіжості
• у Д.в. й М.в. одн. деяких іменників: щоці, (на) щоці, пшоні, (у) пшоні
• у закінченнях Р. в. та Ор. В. прикметників і займенників та числівників прикметникового типу жін. р.: гарячої – гарячою, першої – першою
• у похідних утвореннях: вечоріти – вечоріє, чорніти – чорніє
• у прислівниках (вороже, гаряче) після шиплячих пишемо е, але: тво́рчо, законода́вчо, хи́жо та ін.