Правопис приголосних звуків

Приголосні поділяють на сонорні й шумні. У сонорних приголосних голос (тон) переважає над шумом. Для того, щоби запам’ятати всі сонорні звуки, можна просто вивчити речення: «Ми винили рій». У цьому реченні зібрані всі сонорні звуки: в, м, н, н’, л, л’, р, р’, й.

У шумних приголосних шум переважає над голосом або наявний лише шум. Шумні приголосні у свою чергу поділяються на дзвінкі та глухі.

У дзвінких шум переважає над голосом. Для вивчення дзвінких також можна скористатися допоміжним реченням: «Буде гоже Ґедзю в джаз». У цьому реченні перелічені всі дзвінкі приголосні: б, д, д’, г, з, з’, ж, ґ, дж, дз, дз’.

Глухі приголосні творяться тільки шумом. «Феся хоче цю пташку. Усе це кафе «Птах і чаша»» – ще одне речення, за допомогою якого можна запам’ятати глухі приголосні к, п, с, с’, т, т’, ф, х, ш, ц, ц’, ч.

Тверді та м’які приголосні – це різні звуки, для позначення яких на письмі використовують ті самі літери: [лин] лин – [л’ін’] лінь.

Напівпом’якшені звуки – це відтінки твердих звуків: [в’інок] вінок – [виниекнути] виникнути.

В українській мові є такі м’які приголосні: [д’], [т’], [з’], [с’], [ц’], [л’], [н’], [дз’], [р’]. Запам’ятати ці приголосні можна, вивчивши таку фразу: «Де ти з’їси ці лини, Адзур».

Звук [й] завжди м’який.

Таким чином, в українській мові 10 м’яких і 22 тверді приголосні. Усі м’які, крім [й], мають парний твердий приголосний.

Кінцеві дзвінкі приголосні у префіксах перед глухими, особливо при швидкій вимові, можуть оглушуватися. На письмі, проте, ці зміни не завжди позначаються.

• У кінці префіксів роз-, без- завжди пишеться буква з: розписка, розсада, розжарити, розчистити, безхмарний.

• У кінці префіксів від-, од-, над-, під- завжди пишеться буква д: відпустити, одкинути, надколоти, підпис.

• Перед більшістю приголосних, незалежно від вимови, пишемо префікс з-: [жжати] зжати, [ссунути] зсунути, [жчистити] зчистити, [жшити] зшити. Перед к, ф, п, т, х (кафе “Птах”) префікс з- змінюється на с-: скинути, сформувати, спідлоба, стерти, схил.

При словозміні іменників:

• при відмінюванні іменників (нога – нозі – ніжка, рука – руці – ручка)
  
• у Д. в. іменників жін. р. (круг – крузі, дочка – дочці)
• у Кл. в. іменників чол. р. (друг – друже, чоловік – чоловіче)
• у М. в. усіх трьох родів (берег – на березі, рік – у році)
• жін. р. за допомогою суфіксів -к(а), -ечк(а), -еньк(а) (рука – ручка, книга – книжка)
• чол. р. і сер. р. за допомогою суфіксів -ок-, -ечок-, -ечк(о) (сонце – сонечко, плуг – плужок)

При творенні прикметників:

• за допомогою суфіксів -цьк(ий), -зьк(ий) (козак – козацький, Волга – волзький)
• у відносних прикметниках із суфіксами -оч-, -н(ий) (книга – книжний, жінка – жіночий)
• у вищого ступеня порівняння за допомогою суфікса -ч- (важкий – важчий, вузький – вужчий)
• г, з, ж кінця основи замінюються на -жч- (дорогий – дорожчий)
• кінцеві приголосні к, ц перед суфіксом -н- змінюються на -чн- (серце – сердечний, яйце – яєчний)
• г, к, х → на ж, ч, ш у присвійних прикметниках перед суфіксом -ин- (Ольга – Ольжин; Наталка – Наталчин)

Виняток становлять:

(Мірошник (мірка), рушниця (рука), торішній (торік), соняшник (сонце), рушник, сердешний, вчорашній).

При словозміні дієслів:

• у дієсловах І дієвідміни в усіх особах (казати — кажеш, берегти — бережуть)
• у дієсловах I дієвідміни в першій ос. одн. (пекти́ – печу́, в’яза́ти — в’яжу́)
• у дієслові бі́гти й похідних II дієвідміни, г → ж у всіх формах теп. ч. (або майб. ч., док. в.): (бі́гти – біжу́, біжи́ш)

У дієсловах II дієвідміни:

• чергування відбувається тільки в 1-й ос. одн. (їздити – їжджу, ходити – ходжу)
• у І ос. одн. дієслів теп. й майб. ч. док. в. та в пасивних дієприкметниках перед суфіксом -ен- (покосити – покошу, покошений, їздити – їжджений, носити – ношений)
• ст зі щ у формі І ос. одн. теп. й майб. часу док. в. та в пасивних дієприкметниках перед суфіксом -ен- (запустити — запущу, запущений; мостити — мощу, мощений)

Групи приголосних стн і стл спрощуються на сн і сл у вимові й на письмі: перстень – персня, честь – чесний, пристрасть – пристрасний, область – обласний, щастя – щасливий, користь – безкорисливий.

Групи приголосних скн, зкн і шчк спрощуються на сн, зн і шк у вимові й на письмі: тиск – тиснути, блиск – блиснути, брязк – брязнути, горщок – горшка, дощок – дошка.

У вимові й на письмі відбувається спрощення в таких словах:

а) тижня, тижневий – від тиждень

б) проїзний, виїзний, під’їзний, наїзник і под.– із коренем -їзд

в) серце – при формі сердець

г) ченця – родовий відмінок від чернець

ґ) скатерка – від скатертина

Лише у вимові відбувається спрощення:

а) у групах приголосних стц, стч: невістка – невістці [нев’ісˊцˊі], невістчин [нев’ішчин], хустка – у хустці [хусˊцˊі]

б) у групах приголосних стськ, нтськ, нтств: турист – туристський [турисˊкий], студент – студентський [студенˊсˊкий], студентство [студенство], агент – агентство [агенство]