Ь пишеться:

• після м’яких д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу (заносьте, тінь, радість)
• після зубних приголосних у середині складу перед о (сьомий, льодяний)
• у словах на -зький, -ський, -цький; -зькість, -ськість, -цькість; -зько, -сько, -цько; -зькому, -ському, -цькому; -зьки, -ськи, -цьки (слизько, хвацько, хлопчисько) Виняток (дерзкий, ковзкий, баский, боязкий, в’язкий, плаский (плоский), порский, різкий) та похідні.
• після м’якого л перед наступним приголосним (крильце, вітальня)
• у суфіксах -еньк-, -оньк-; -еньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк- (тонюсінька, голубонька, квітонька)
• у Р. в. множ. іменників жін. р. і сер. р. на -нн(я), -ц(е) (вітання – вітань, серце – сердець)
• у дієслівних формах дійсного та наказового способу (скинь, просіть)
• у дієсловах перед суфіксом -ся (-сь) (сядь – всядься, стань – станься)
• в іншомовних словах після м’яких д, т, з, с, л, н перед йо, я, ю, є, ї (Ньютон, рельєф)

Ь зберігається:

• при утворенні присвійних прикметників (ненька – неньчин, Танька – Таньчин)
• при відмінюванні (вишенька – вишеньці, ненька – неньці)

Ь не пишеться:

• після букв б, п, в, м, ф, р, ж, ч, ш, щ (повір, кров, гіркий, зір) Виняток (Горький, трьох)
• перед постійно м’якими, пом’якшеними і шиплячими (велетенський, свято, сніг)
• між подвоєними та подовженими приголосними (зілля, волосся, заміжжя)
• у складних числівниках у кінці першої частини (дев’ятсот, шістсот)
• після л у групах -лц-, -лч-, коли вони походять із -лк- (Наталка – Наталці, Наталчин, рибалка – рибалці, рибалчин)
• в українських іменах (іншомовного пох.) ь перед я не пишемо (Касян, Наталя, Тетяна, Уляна)
• ь ніколи не розриває сполучення нч, нц, нж, нш, нщ (пончик, сонце, менший, Уманщина, інженер)