Подовження приголосних звуків в українській мові виникло давно і зберігається у словах постійно. Подовженими бувають тільки м’які приголосні звуки. Подовження приголосних звуків – це подовжена, протяжніша вимова м’яких приголосних звуків. Подовжуються звуки [н], [л], [д], [дз], [з], [т], [ц], [с], [дж], [ж], [ч], [ш]. На письмі подовжені звуки записуються двома однаковими буквами: волосся, взуття, знання.

• Подовжуються м’які зубні та пом’якшені шиплячі приголосні, якщо вони стоять між двома голосними:

а) в іменниках середнього роду на -я: знаряддя, чуття, галуззя, колосся, знання, затишшя, обличчя, бездоріжжя

б) в іменниках жіночого роду ІІІ відміни орудного (“ким?”, “чим?”) відмінка однини перед кінцевим -ю: тінь— тінню, сіль — сіллю, мазь — маззю, мідь — міддю, ніч — ніччю, подорож — подорожжю, туш — тушшю

в) у словах Ілля, суддя, стаття, породілля, рілля, зрання, спросоння, навмання, попідтинню, попідвіконню

• У похідних словах подовження між двома голосними зберігається: життя — життєвий, життєвість, життєрадісний; суддя — суддівський, суддівство.

• Подовжується звук л в особових формах дієслова лити та похідних від нього дієсловах: ллю, виллєш, наллю, зілляти